ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЯК ГРОМАДЯНСЬКА
КОМПЕТЕНТНІСТЬ
ДЕРЖАВНОГО СЛУЖБОВЦЯ
Оленцевич Наталія Володимирівна,
к.е.н., доцент,
зав. кафедрою
економічної
теорії, державного управління і адміністрування
ДВНЗ «Донецький
національний технічний університет»
Європейський вектор розвитку українського суспільства актуалізує проблеми
запровадження у практику державного управління і місцевого самоврядування
демократичних традицій і морально-етичних норм та цінностей, притаманних
громадянському суспільству. Ґенеза європейської цивілізації переконливо
доводить, що без існування інститутів громадянського суспільства, формування
відповідних йому форм соціальної взаємодії і відповідальності подальший
соціальний поступ й ефективний розвиток держави значно ускладнюються.
Відповідальність створює фундамент професійного рівня державного службовця,
визначає якість його праці та прагнення до суспільно корисного результату. Крім
того, відповідального і свідомого ставлення до своїх громадянських обов’язків
потребує від кожного члена суспільства і адміністративна реформа, присвячена
децентралізації влади і розвитку місцевого самоврядування через залучення
територіальних громад. Отже, формування відповідальності стає нагальною
потребою всього українського соціуму – від державного службовця до кожного
окремого громадянина, що обумовлює певний теоретичний і практичний інтерес до
дослідницьких розробок у цій сфері.
Серед публікацій, які присвячені дослідженням різних аспектів
відповідальності у контексті становлення громадянського суспільства, слід
назвати роботи Н. Драгомирецької, І.Матвєєнко, М.Остапенко, Є. Мануйлова,
Ю.Калиновського та інших авторів. Разом з тим, проблема формування
відповідальності державних службовців або посадових осіб місцевого
самоврядування потребує подальшого теоретичного опрацювання. Метою цієї
публікації є систематизація наукових підходів до розуміння відповідальності і
виокремлення її змісту як громадянської компетентності державного службовця.
Аналіз нормативних і програмних документів, що регламентують діяльність і
правила етичної поведінки державних службовців, дозволяє стверджувати, що
відповідальність державного службовця розуміється зазвичай у контексті
дисциплінарної чи юридичної відповідальності, яка настає внаслідок невиконання
або невідповідного виконання певних дій чи вимог [1]. Автори навчальних
посібників з публічного адміністрування теж розвивають тему відповідальності
переважно у правовій площині, у контексті аналізу правопорушень, тобто скоєння
суспільно шкідливих або суспільно небезпечних діянь, за які передбачена
юридична відповідальність. У відповідності до такого підходу, органи державної
влади та місцевого самоврядування, державних і комунальних підприємств, установ
і організацій, посадові особи, а також представники недержавних організацій,
органів і осіб, які не перебувають на державній службі чи службі в органах
місцевого самоврядування, несуть повною мірою відповідальність за позначене в
законодавстві правопорушення згідно зі встановленим чинним законодавством
України [3, с.94]. Як
уявляється, наведений підхід до трактування відповідальності є надто вузьким і
таким, що суттєво обмежує коло відносин і дій, які регулюються або можуть
регулюватись відносинами відповідальності.
Опрацювання
наукових джерел дозволяє стверджувати, що категорія «відповідальність» має
багаторівневий характер, охоплюючи ціннісний простір від індивідуалізованого
рівня морально-етичних характеристик особистості до обумовлених
соціально-економічним середовищем ознак соціального інституту, що регулює і
забезпечує впорядкування соціальної взаємодії.
Як предмет
теоретичного аналізу відповідальність досліджується у багатьох наукових
аспектах. У загально філософському розумінні відповідальність відбиває усвідомлення історично обумовленої міри
свободи особистості у системі соціальних взаємодій і виводиться таким чином із
співвідношення свободи і необхідності, які усвідомлює індивід на рівні свого
світогляду [2]. На цьому методологічному підґрунті формується морально-етичний
аспект відповідальності як здатності людини передбачати події або наслідки
вчинків на момент їх скоєння та протягом їх здійснення. За висловом
відомого науковця С. Рубінштейна, відповідальність є втіленням істинного,
найглибшого, принципового ставлення людини до життя [4].
Вона є головною ознакою сформованої особистості, яка здатна відповідати за свої
вчинки у відповідності до рівня соціально-психологічної зрілості. Цілком
природно звідси витікає психологічний аспект розуміння відповідальності як форми регуляції та саморегуляції
особистості, що визначає ефективність її діяльності та життєдіяльності. Це одна
із форм активного ставлення особистості до навколишньої соціальної дійсності,
пов’язана з певними умовами й особливостями її реалізації. Моральна рефлексія
передбачає здатність індивіда осмислити свої прагнення передбачити результати
вчинків з урахуванням власних поглядів та поглядів інших людей, здатність до
погодження цілей поведінки із засобами їх досягнення. Якщо людина здатна
відповідати не лише за себе, а й за інших людей, за характер своїх із ними
взаємин, то відповідальність визначається вже у загально соціологічному
аспекті. Тут вона трактується як загальносоціологічна категорія, яка виражає свідоме ставлення особи до
вимог суспільної необхідності, обов'язків, соціальних завдань, норм і цінностей суспільства. У контексті такого розуміння відповідальність може бути
визначена через сукупність певних рис характеру особистості та принципів її
поведінки і дій. До перших слід віднести чесність, справедливість,
принциповість. Другі визначаються як обов'язковість, пунктуальність,
усвідомлення особою наслідків власної і чужої діяльності. В емоційній сфері
формуванню відповідальності сприяє здатність до емпатії, чуйність до чужого
болю і радості. Також суттєвими рисами є наполегливість, старанність, витримка,
рішучість.
Безумовно, соціально зріла особа, яка існує в соціумі, має нести набір
визначених характеристик, і державні службовці не є в цьому сенсі виключенням.
З огляду на цей факт, Кабінетом Міністрів України у лютому 2016 року були
затверджені «Правила етичної поведінки державних службовців», які безпосередньо
висували певні особистісні вимоги до державних службовців і осіб, що здійснюють
місцеве самоврядування [5]. Невдовзі Правила було скасовано, проте відповідні
вимоги знайшли відображення у положеннях законів «Про запобігання корупції» та
«Про державну службу». Згідно з супровідною інформацією до прийнятого рішення,
це мало забезпечити врегулювання відповідних положень законів у частині уникнення
дублювання визначення вимог до етичної поведінки держслужбовців у різних
нормативно-правових актах. Незважаючи на очевидний прогрес у просуванні ідей
про необхідність дотримання етичних норм на державній службі, питання
відповідальності у зазначених документах не поширили сферу її дії за межі
посадових обов’язків осіб, які обіймають ті чи інші посади в органах державної
влади і управління. У цьому контексті відповідальність розуміється у раніше
згаданому юридичному сенсі як різновид соціальної відповідальності, закріплений
у законодавстві і такий, що забезпечується державою, юридичний обов’язок
правопорушника пізнати примусового позбавлення певних цінностей, що йому
належать. Іншими словами, це застосування до винної особи примусових заходів за
вчинене правопорушення. Юридична відповідальність диференціюється за галузями
права: конституційно-правова, адміністративна, кримінальна, трудова,
цивільно-правова. У контексті юридичної визнається і матеріальна, або
економічна відповідальність. Вона трактується на основі визначених майнових
прав у зв’язку з їх порушенням і нанесенням збитків. Економічну
відповідальність можна представити як систему правил, що встановлюються
державою для юридичних і фізичних осіб, органів державного управління та
місцевого самоврядування з метою узгодження інтересів сторін, у т.ч. через
відшкодування заподіяних збитків. Стосовно державного службовця це означає
застосування норм ст. 80-82 Закону України «Про державну службу» [1].
Між тим, у сучасних умовах мова повинна йти не про відшкодування
заподіяних збитків або дисциплінарну відповідальність посадової особи. Сучасний
фахівець з державного управління має володіти низкою відповідних професійних
компетентностей, які б надавали змогу у межах визначених за посадою повноважень
застосовувати спеціальні знання, уміння та навички, виявляти відповідні
моральні та ділові якості для належного виконання встановлених завдань і
обов’язків, навчання, професійного та особистісного розвитку [1]. Вважаємо, що
до набору таких компетентностей необхідно включити громадянську
відповідальність, розуміння якої побудовано на основі синтезу
соціальної, політичної, економічної, юридичної відповідальності громадянина
перед суспільством і громадою за власний особистісний, соціальний, професійний
розвиток, виконання професійних і громадських обов’язків, а також обов’язків
перед суспільством. Тобто громадянська відповідальність розуміється як моральна якість особистості з
високорозвиненим громадянським обов’язком. Сформувати громадянську
відповідальність – це сформувати свідомого громадянина, патріота, професіонала,
тобто людину з притаманними якостями і рисами характеру, світоглядом та
способом мислення, почуттями, вчинками і поведінкою, спрямованими на
саморозвиток та на розвиток демократичного суспільства. Саме такими якостями
має відзначатись державний службовець і саме такі якості мають бути притаманні
представникам громадянського суспільства, яке має доповнювати і здійснювати
суспільний контроль за діяльністю органів державної влади і місцевого самоврядування.
Отже, державний службовець з громадянською відповідальністю повинен мати
особистісні характеристики, що відповідають високому рівню економічної,
соціальної, духовної, політичної культури; діяти на підставі і в межах
розвинених правових відносин; сприяти налагодженню взаємодії вільних громадян з
державою заради спільного блага; підтримувати самоорганізоване громадянське
суспільство.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1.
Про державну службу: Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII / Верховна Рада України //
Відомості Верховної Ради. – 2016. – № 4. – ст.43.
2.
Ореховский А.И. Философия ответственности:
методологический, концептуально-теоретический, правовой,
аналитико-прогностический аспекты / А.И. Ореховский.- М.: ООО «ТД Алгоритм»,
2015 – с. 287 .
3.
Публічне адміністрування : навчальний посібник / О. М.
Ястремська, Л.О. Мажник. – Х. : ХНЕУ ім. С. Кузнеця, 2015. – 132 с.
4.
Рубинштейн С. Л. Бытие и сознание. О месте психического во
всеобщей взаимосвязи явлений материального мира / С. Л. Рубинштейн. – М. :
Изд-во АН СССР, 1957. – 328 с.
5.
Про затвердження правил етичної поведінки державних
службовців: Постанова КМУ № 65 від 11 лютого 2016 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/65-2016-п
Немає коментарів:
Дописати коментар